Почулося
— художня інтерпритація реальних подій.
В його навушниках тихо грає один з улюблених гуртів. Незвичний у такому «легкому» спокійному звучанні жіночий голос, гітари, баси…
Як завжди, як і щовечора, він знову вдивляється у мілкий напис «Online» або у зелену (іноді, жовту) піктограмку навпроти імені. Він відкриває нову вкладку браузера, вводить у адресний рядок перші декілька літер; далі спрацьовує автозаповнення — адресний рядок одразу пропонує дописати таке знайоме посилання замість нього. Він тисне на «retutn»; кожна мілісекунда завантаження сторінки розтягується, здається вічністю. Серце на мить завмирає.
Останній запис, зроблений два дні тому, він читає із заплющеними очима. Нових немає. Або ж, вони просто не для його очей.
I'm writing because
I miss you so much…
Клік на «Add to Memories». Сподівання, що цей запис залишиться там, не видалиться. Бо це дійсно Спогад.
Цікавий тег.
Та сама пісня.
«command + q» — вікно зникає, синя пляма під іконкою програми тане. На фоні робочого столу фото…
Він закриває ноутбук, відхиляється назад на стільці, зітхає й протирає втомлені очі. Хочеться палити; є варіант пройтися по вулиці. Зап'ястя трохи свербить. З серцем сьогодні легше. Післязавтра останній іспит. Треба вчитися.
Думки мерехтять одна за одною.
I remember when
You asked me to stay…
Текст лише іноді в тему, насправді. Просто в нього схожий настрій. «Я дуже за тобою сумую» — такий.
Навіть не пишеться нічого. Він знає, що післязавтра він (так чи інакше) звільниться від основної, на даний момент, нагальної проблеми і зможе робити все, що заманеться. Тоді він буде дуже багато писати. Він вмикатиме її плейлісти від і до. Його записники знову переповняться думками; з меншим він щось придумає, у псевдо буде замальовувати та записувати щось, у нелінованому — такі-собі, фінальні релізи усього, мабуть. Палитиме більше. Тікатиме більше. Питання в тому, куди. Але, це вже точно, більше навіть не спробує втекти назовсім.
А ще він буде посміхатися щоразу, коли (якщо) отримуватиме повідомлення з тим текстом. І більше не задаватиме питань у відповідь…
Він відкриває очі. Годинник повільно відбиває секунди. Телефон не показує жодних пропущених повідомлень, дзвінків чи нагадувань. Він розкриває ноутбук, щось декілька хвилин клацає, записує, зберігає. Встає з-за столу, одягається, йде до дверей… і вже в дверях йому на секунду здалося, що він почув голос Кортні. Він обертається, але на телефоні темний екран.
Почулося.